27 СІЧНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ
27січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.
Остаточне розв’язання єврейського питання
Голокост, Шоа – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Жертв знищували лише за етнічну приналежність.
Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.
Голокост в Україні
Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.
«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв.
На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5 айнзацгрупи С розстріляла 1400 уманських євреїв.
Наприкінці серпня 1941 р. відбувся масовий розстріл німецькими військовими євреїв у м. Кам’янець-Подільський. На початок війни там мешкало 10 000 євреїв. У перші десять днів серпня 1941 року угорська влада депортувала близько 18 000 євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янець-Подільського. 23 600 переселенців разом із місцевими жителями були розстріляні протягом 4-х днів, від 26 до 29 серпня. Це вбивство стало взірцем для наступних злочинних акцій.
Євреї, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944 р. були вивезені до концтабору Аушвіц. По прибуттю вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.
Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. Масові розстріли тут розпочалися відразу після вступу нацистів до Києва. Від 27 вересня відбувалися щоденні масові розстріли євреїв – військовополонених і цивільних громадян. Їх пік припадає на 29 – 30 вересня, тривалість – щонайменше до кінця жовтня 1941 р. За цей час загинуло 33 771 осіб. До кінця вересня 1943 р. Бабин Яр продовжував залишатися місцем регулярних розстрілів і захоронень. Серед постраждалих – комуністи-підпільники, роми, душевнохворі, заручники, моряки Дніпровської флотилії, в’язні гестапо, українські націоналісти. Весною 1942 р. починає діяти Сирецький концтабір. Бабин Яр став останнім місцем і для його численних ув’язнених. Бабин Яр – некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.
Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли 20 000 місцевих євреїв у відплатних акціях за вибухи. В кінці грудня 1941 р. біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області румуни знищили понад 40 000 євреїв. На українських землях, що увійшли в склад Трансністрії, румунська окупаційна влада створила протягом 1941 р. власні гетто і табори праці. У них загинули євреї з Бесарабії та Буковини. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 000 євреїв.
Страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1,5 млн осіб.
Місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) ? близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.
У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати
Голокост у Степані.
Частини німецької армії окупували Степань у липні 1941 року. У липні – серпні 1941 р. містечком управляли представники німецької армії. Військові конфіскували в євреїв їжу, велосипеди та інші речі, але не ставилися до них надто жорстко.
З вересня 1941 р. місто перейшло під управління цивільної адміністрації. Степань став частиною гебіту «Костопіль». У містечку розміщувалися пост німецької жандармерії (вони існували лише в найбільших) та команда української допоміжної поліції. Чисельність першої не була значною (кілька чоловік). Керівником жандармерії був Бекман, якого в 1943 р. вбили партизани.
Основну роботу із підтримки порядку в містечку за умов окупаційного режиму виконувала українська допоміжна поліція. Цивільне управління здійснювалося Степанською районною управою.
До кінця 1941 р. окупанти запровадили у Степані низку антиєврейських заходів. Спочатку євреїв змусили одягнути нарукавну пов'язку із зіркою Давида, яку дещо пізніше замінено на жовту латку. Їх примусову працю використовували для ремонту моста на р. Горинь.
За наказом керівника німецької жандармерії Бекмана, на євреїв накладено контрибуцію: їх змусили здати золото та інші цінності. Дещо згодом – хутряні шуби; худоба та коні також були конфісковані.
На початку жовтня 1941 р. у місті було створено гетто. Воно розташовувалося у тому ж районі міста, що й синагога. Гетто оточувала триметрова дерев'яна огорожа, зверху якої був колючий дріт. Ще одна огорожа розділяла гетто на дві частини: в одній мешкали дорослі чоловіки до 55 років, а в іншій – жінки, діти та чоловіки похилого віку. У гетто були сконцентровані не лише євреї Степаня, але й навколишніх сіл – Корост, Кричильськ, Волоша, Вербче та Кизимирівка. Загалом у гетто опинилися близько 2000 євреїв.
Віра Щетінкова про степанське гетто: «Я як зараз пам'ятаю, був дуже дощовий день. Прийшли поліцаї, німців не було. Повантажили на підводи літніх людей, молодь так йшла і загнали нас у Степань. Там була єврейська синагога, у цю синагогу більшість. А з дітьми розселили – там вулиця така є – розселили по домах. В кімнаті по 10 чоловік, по 5 чоловік. [Для] чоловіків окремо був табір зроблений, для жінок – окремо. Ми були в синагозі, мама була зі мною. Нам давали 80 грам хліба на день і тричі в день щось із буряка чи якусь бурду. Був пункт і туди йшли отримувати».
У гетто діяв юденрат та підпорядкована йому єврейська поліція. Було створено навіть спеціальну в'язницю для тих, хто не виконував розпорядження юденрату та поліції. Євреїв постійно відправляли працювати на околиці Степаня. Частину бранців гетто відіслали до табору праці в Костопіль.
Селяни могли орендувати євреїв для роботи в полях, виплачуючи німцям невеликі кошти за це.
Євреї страждали від недоїдання. Їхній щоденний раціон складався з 250 грамів хліба та тарілки водянистого супу з картоплею або цибулею.
Степанське гетто ліквідували вночі 21 серпня 1942 р. 50 євреїв, які були не в змозі йти на далеку відстань, розстріляли поблизу. Кілька сотень жертв спромоглися втекти. Решту євреїв повели до Костополя та розстріляли поблизу с. Корчев'є. Близько 50–60 євреїв вбили. Шляхом до місця страти чимало євреїв втекли із підвод, якими їх везли. Поблизу с. Корчев'є вбито близько 1500 чол. Декому пощастило втекти із місця розстрілів.
Німецька жандармерія та українська допоміжна поліція організували облави на втікачів. Як наслідок – вистежено й вбито ще кілька сотень євреїв.
Допомагали вистежувати втікачів і місцеві селяни. Вони отримували 1 літр керосину за інформацію про переховування євреїв. За допомогу ж останнім загрожувала смертна кара.
