27 січня Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту
"Чорна книга" - український переклад свідчень про повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах Радянського Союзу та таборах знищення в Польщі під час війни 1941–1945 років.
Дане видання про Голокост «Чорна книга» уперше вийшло друком. Воно написане на основі даних, які зібрав Єврейський антифашистський комітет.
Голокост у Степані.
Частини німецької армії окупували Степань у липні 1941 року. У липні – серпні 1941 р. містечком управляли представники німецької армії. Військові конфіскували в євреїв їжу, велосипеди та інші речі, але не ставилися до них надто жорстко.
З вересня 1941 р. місто перейшло під управління цивільної адміністрації. Степань став частиною гебіту «Костопіль». У містечку розміщувалися пост німецької жандармерії (вони існували лише в найбільших) та команда української допоміжної поліції. Чисельність першої не була значною (кілька чоловік). Керівником жандармерії був Бекман, якого в 1943 р. вбили партизани.
Основну роботу із підтримки порядку в містечку за умов окупаційного режиму виконувала українська допоміжна поліція. Цивільне управління здійснювалося Степанською районною управою.
До кінця 1941 р. окупанти запровадили у Степані низку антиєврейських заходів. Спочатку євреїв змусили одягнути нарукавну пов'язку із зіркою Давида, яку дещо пізніше замінено на жовту латку. Їх примусову працю використовували для ремонту моста на р. Горинь.
За наказом керівника німецької жандармерії Бекмана, на євреїв накладено контрибуцію: їх змусили здати золото та інші цінності. Дещо згодом – хутряні шуби; худоба та коні також були конфісковані.
На початку жовтня 1941 р. у місті було створено гетто. Воно розташовувалося у тому ж районі міста, що й синагога. Гетто оточувала триметрова дерев'яна огорожа, зверху якої був колючий дріт. Ще одна огорожа розділяла гетто на дві частини: в одній мешкали дорослі чоловіки до 55 років, а в іншій – жінки, діти та чоловіки похилого віку. У гетто були сконцентровані не лише євреї Степаня, але й навколишніх сіл – Корост, Кричильськ, Волоша, Вербче та Кизимирівка. Загалом у гетто опинилися близько 2000 євреїв.
Віра Щетінкова про степанське гетто: «Я як зараз пам'ятаю, був дуже дощовий день. Прийшли поліцаї, німців не було. Повантажили на підводи літніх людей, молодь так йшла і загнали нас у Степань. Там була єврейська синагога, у цю синагогу більшість. А з дітьми розселили – там вулиця така є – розселили по домах. В кімнаті по 10 чоловік, по 5 чоловік. [Для] чоловіків окремо був табір зроблений, для жінок – окремо. Ми були в синагозі, мама була зі мною. Нам давали 80 грам хліба на день і тричі в день щось із буряка чи якусь бурду. Був пункт і туди йшли отримувати».
У гетто діяв юденрат та підпорядкована йому єврейська поліція. Було створено навіть спеціальну в'язницю для тих, хто не виконував розпорядження юденрату та поліції. Євреїв постійно відправляли працювати на околиці Степаня. Частину бранців гетто відіслали до табору праці в Костопіль.
Селяни могли орендувати євреїв для роботи в полях, виплачуючи німцям невеликі кошти за це.
Євреї страждали від недоїдання. Їхній щоденний раціон складався з 250 грамів хліба та тарілки водянистого супу з картоплею або цибулею.
Степанське гетто ліквідували вночі 21 серпня 1942 р. 50 євреїв, які були не в змозі йти на далеку відстань, розстріляли поблизу. Кілька сотень жертв спромоглися втекти. Решту євреїв повели до Костополя та розстріляли поблизу с. Корчев'є. Близько 50–60 євреїв вбили. Шляхом до місця страти чимало євреїв втекли із підвод, якими їх везли. Поблизу с. Корчев'є вбито близько 1500 чол. Декому пощастило втекти із місця розстрілів.
Німецька жандармерія та українська допоміжна поліція організували облави на втікачів. Як наслідок – вистежено й вбито ще кілька сотень євреїв.
Допомагали вистежувати втікачів і місцеві селяни. Вони отримували 1 літр керосину за інформацію про переховування євреїв. За допомогу ж останнім загрожувала смертна кара